"Герої не вмирають!"

"Є люди, які стають відомими широкому загалу вже після своєї смерті" - прочитала сьогодні в одному матеріалу про нього.
Здвинула плечима, попросила виправити.
- Ви не уявляєте, наскільки він був відомим широкому загалу. Його знали на фронті і поза фронтом. Прощатись з ним зібрався цілий Майдан. - сказала я.

Вони не уявляли, КОГО вони вбивають...

Не знаю навіть, чи знайдеться людина, яка б не знала його зараз, принаймні тут, на моїй сторінці чи знайдеться такий?
- Я пишу про нього двічі, на день його смерті і день його народження. - сказала якось я.
- Ви пишете про нього майже у кожному своєму пості. - заперечили мені.
Ну, може й так.
Ми живемо по ньому. Ми ділимо життя на до і після - по його смерті.

- Тебе ми вирвали. Тепер мені лишилось довести, хто вбив Ендрю, і я свій план виконала. - сказала я Вітальці після його повернення в Україну.
Трохи не так, звичайно. У мене довгий і великий план. Я і Дебальцево так мрію відвоювати ще за мого життя, щоб вийти на ту вулицю, де крили нас мінами, де я не мала шансів вижити, але він мене витягнув - вийти й сказати:
- Ну, привіт, Ендрю. Ми це зробили. З тобою.

Бо ми живемо по ньому. Бо він воює поруч з нами.
Бо його вбивцям і зараз не спиться, коли показуємо ми фото рідного обличчя - здається, вони вже розуміють, що існують люди, яких вбити неможливо.
І знайти його вбивць - та що їх шукати, вони поруч - ні, довести, що вони вбивці - один з головних пунктів наших планів.

Правда вилізає, навіть з могил. І це говорить не наївність, не сліпа віра у якусь вищу справедливість - о ні. Просто я живу давно, я знаю Правду. Вона не любить бути під землею, їй там тісно, вона все одно вилізає, хочеш ти цього чи ні.
Тому ми у цей день знову виносимо у інтернет його фото. І в інші дні. Ми чекаємо на правду, нічого-нічого, ми ще трохи почекаємо. Вилізе стара сволота, Правда, і вкаже своїм старезним заскорузлим пальцем, куди ж ти її дінеш, не спалиш, не закопаєш.

Його знала сила народу. Але щоб знали його ще більше, ми працюємо всі ці роки по його смерті. Щоб не забували ім'я. Щоб дивились в ці очі. Щоб могли сказати - так, я знаю цю людину.
Не знав. Знаю. Бо ми вже стільки розповіли про нього. Бо він давно вже є відомим найширшому загалу. А так і треба.
Бо є люди, яких вбити неможливо.
З Днем народження, Ендрю.
Ми раді, що ти народився.
Що ти був з нами.
Що ти є з нами й зараз...
@Діана Макарова